ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МІСТА КИЄВА

Головна | Контакти

Єврейське образотворче мистецтво

У кінці XVIII століття євреї Західної і Східної Європи, іноді примусово, а іноді з радістю і добровільно, почали вливатися в культури навколишніх народів - довге життя в «гетто» багатьом здавалося обтяжливим і архаїчним. І вже понад століття євреї-художники (живописці, графіки, скульптори) є представниками культури народу, серед якого живуть, їх художня традиція формується в рамках діаспори.

Образотворче мистецтво Ізраїлю також формувалося, в основному, з напрямків і шкіл, привнесених майстрами-репатріантами, які прибули з різних кінців земної кулі з новими і новими хвилями алії (репатріації).

Євреї завжди не тільки вбирали місцеві звичаї, цінності, пріоритети, а й активно впливали на навколишнє середовище. Одночасно євреїв, в тому числі євреїв-художників, не покидало бажання залишатися самими собою, зберегти свою індивідуальність. Така багатошаровість, багатоплановість єврейської свідомості виділяла євреїв із загального середовища.

Євреї внесли величезний вклад в історію мистецтва багатьох країн світу, але це ще не означало виникнення єврейського образотворчого мистецтва. Філософ Мартін Бубер відзначав, що єврейська художня школа не є чимось існуючим, але тим, що розвивається і може відбутися. І сьогодні, через багато років, навряд чи можна констатувати виникнення єврейської художньої школи, будь то в Ізраїлі або в країнах діаспори. Нинішня ситуація подібна до тієї, що існувала сто років тому.

Виходець із литовського містечка скульптор Марк Антокольський створював роботи на єврейські теми (мініатюри «Єврей-кравець», «Єврей-скупий», «Суперечка про Талмуд»), але в історію світового образотворчого мистецтва він увійшов монументальними скульптурними портретами з російської історії  - «Іван Грозний», «Нестор-літописець», «Петро Великий».  Марка Шагала, єврейство якого в мистецтві довести, здавалося б, легше легкого, мистецтвознавці розглядають як російського або французького художника.

Наше нинішнє уявлення про національне досить умовне. Навіть при великому бажанні вкрай складно вибудувати візуальний ряд сучасного єврейського мистецтва. Очевидно, далі антропологічних або етнографічних ознак важко просунутися. Але портрет єврея, якщо навіть національна приналежність зображуваного відома достовірно, так само як і зображення людини в таліті, навряд чи можна віднести до єврейського мистецтва. Адже не вважається ж, наприклад, циганським мистецтвом «Портрет циганки» Франца Хальса.  Багато художників писали сцени Старого Завіту або побутові сцени з життя більш сучасних євреїв, але це не робило їх єврейськими художниками або єврейськими їх твори. Адже не відносять до єврейського мистецтва ні Олександа Іванова, ні Рембрандта, ні Миколу Крамського, ні Іллю Репіна.

І все-таки, в перші десятиліття XX століття роботи художників-євреїв були цілком помітні. Єврейський побут ще відрізнявся від побуту «неєврейського» і був пізнаваний, ще близькі були улюблені фольклорні персонажі та історичні образи.

Засновник художньої єрусалимської школи «Бецалель» Борис Шац, син Меламеда з Ковно, єврей, який вибрав, здавалося б, непридатну для єврея професію скульптора, на Всесвітній виставці в Парижі отримав золоту медаль за скульптуру «Матитьягу Хасмоней».  Національні почуття, інтереси, характерні теми давали можливість віднести до єврейського мистецтва твори таких художників, як, наприклад, Меєр Аксельрод, Анатолій Каплан, Еммануїл Шехтман.

Цей ряд можна продовжити. Проте, навряд чи, розглядаючи роботи цих та інших майстрів, доречно говорити про єдність стилю, школи, духовної спрямованості, що можна було б розцінювати як зародження національної школи.

Начебто більш зрозуміла ситуація в єврейському декоративно-прикладному мистецтві. Хоча і тут також простежуються зовнішні впливи, наслідування інші культурам. Однак щоразу, створюючи нове, євреї переосмислювали, трансформували «під себе» запозичене.

Наприклад, різьблення єврейських кам'яних надгробків до середини ХУШ століття перетворилася на самостійний вид мистецтва. Прорізна єврейська картинка з паперу (рейзеле) відрізнялася від такої ж польської або української по суті, була не просто витвором декоративно-прикладного мистецтва, а створювалася, як правило, учнями єврейських релігійних навчальних закладів і, завдяки символіці, що використовувалась в малюнках, ставала одним із способів осмислення сакральних текстів.

Записні книжки єврейських громад (пинкасім), ктубот (шлюбні договори) було ілюстровано та  декоровано орнаментами, проте все це вже майже пішло з сучасного життя.  Зникли майстри, які створювали ханукії  (свічники, якими користуються для запалювання свічок під час свята Ханука), Бсамім  (коробочки для пахощів, якими користуються під час обряду проводів суботи) і багато інших предметів для єврейських свят.

Що ж тепер можна вважати єврейським мистецтвом або хоча б спробою його створення?

Відвідуючи виставки живопису, графіки, скульптури і володіючи навіть дуже «чуйним оком», навряд чи можна визначити національну приналежність автора. Але ж і зараз живуть і працюють в Україні художники-євреї, багато з яких хоч і не декларують своє єврейство, але й не приховують його. У творчості ж вони, як правило, навіть не роблять спроб обмежити себе етнічними або фольклорними рамками.

Але вільно чи мимоволі, художник виявляє в роботі свою ментальність, потаємні прагнення, думки й почуття. На роботу художника впливають довго стримувані імпульси. Рідкісний єврей таємно або явно не повертається в думках до свого єврейства, що не згадує своє дитинство, хоч якихось родичів, які говорили на ідиш чи іврит. Та мало кому з євреїв  оточення дозволило би забути, що він єврей.

Всі ці фактори не можуть не позначитися на роботі художника. За нинішньої активізації національної свідомості часто виникають ідеї відродження національного мистецтва. Здається, це те саме що реанімація. Ймовірно, нинішня культура євреїв України - це щось абсолютно нове, що з'явилося на новому грунті, в нових умовах. Чи створять вони передумови для виникнення деяких духовних якостей, які дозволять вже без сумніву назвати твори євреїв-художників єврейським мистецтвом, покаже час.

Єврейське образотворче мистецтво досить нова область вивчення юдаїки. Існує думка, що іудаїзм антагоністичний образотворчому мистецтву. «Чому єврейське образотворче мистецтво розвивається менш інтенсивно, ніж живопис, графіка, скульптура навколишніх народів?» - питання, яке виникає досить часто.

В останні десятиліття зроблено ряд відкриттів, які дозволяють по-новому подивитися на проблему.  Одне з найбільш значних - це археологічні знахідки на території Ізраїлю і півдні Сирії. Мозаїки і розпис древніх синагог - один з важливих аспектів образотворчого мистецтва євреїв (II-VI століття н.е.). Треба зауважити, що ці зображення мають багато спільного з ранньохристиянськими зображеннями.

Відомо, що саме християнство розвинулося на основі іудаїзму і що церковна музика, ймовірно, веде свій початок від єврейської музики, що звучала в Храмі.

Сьогодні дослідники все більше схиляються до точки зору, що раннє християнське образотворче мистецтво, до якого сходить середньовічний і сучасний європейський живопис, могло, в свою чергу, розвинутися з більш раннього єврейського мистецтва, що процвітало серед євреїв Палестини і сусідніх країн в класичний період. Є ще одне міркування. Можливо, що ці фрески були, так би мовити, перенесені сюди з більш ранніх ілюстрованих манускриптів. Якщо це припущення знайде підтвердження, з'явиться доказ того, що ще до появи біблійних сцен у стінопису класичного періоду,  існували й служили для них оригіналом мініатюри з Біблії.

Таким чином, виявляється, що історія єврейського образотворчого мистецтва, початок якої ми раніше відносили до нового часу, сходить до класичної давнини. Не слід забувати й про те, що ми маємо свідчення лише, скажімо, від 3 століття, і археологічні знахідки, очевидно, не вичерпують доказів викладеного; в нашому розпорядженні ще немає самих ранніх зразків. Таким чином, свідоцтва 3 століття наводять на думку, що мистецтво цього типу занурюється, мабуть, вглиб часів на багато поколінь.

Я не хочу вдаватися докладно в історію його подальшого розвитку.  Безліч єврейських пам'ятників було зруйновано плином часу й антисемітським насильством. Древніх єврейських книг збереглося зовсім мало, і ми значною мірою повинні покладатися на нашу уяву, щоб заповнити прогалини. Але ми знаходимо сліди цього єврейського образотворчого мистецтва в середні століття, і є серйозні підстави вважати, що між древнім мистецтвом і середньовічним є безперервна традиція.

Кінець ХІХ та ХХ століття дали світові багато видатних художників євреїв, проте їх творчість безпосередньо не була пов'язана з єврейською традицією. Чи пов'язано це з забороною, яка накладалася єврейським законом на створення зображень через побоювання, що зображуване може стати предметом поклоніння? Можливо, Друга з Десяти заповідей вплинула на розвиток як прикладного, так і станкового єврейського образотворчого мистецтва?

Орієнтуючись на галахічні постанови, наведені в найавторитетніших джерелах, з упевненістю можна сказати, що єврейський закон накладає мінімальні обмеження на створення зображень. Дозволено, наприклад, створювати образи домашніх і диких тварин навіть, якщо це барельєф (опукле зображення). Найяскравіший приклад таких зображень - єврейські надгробки (мацевот), безліч яких збереглася на старих єврейських кладовищах України, Білорусії, Молдови.

Зі статті рава Зєєва Мєшкова:

«... Певні заборони поширювалися на рельєфне зображення людини (заборонено зображати її повністю, рекомендовано зображувати людину, приховавши одну з деталей).

Немає заборони на зображення частини тіла. Пізні авторитети рекомендують бути обережним і зображувати голову не цілком, а приховавши одну з деталей (Рамбам, Сефер Мада, Гілхот Авода Зара, 3:5; Шулхан Арух, Йоре Деа, 141:6).

Заборонено зображати «жителів вищих світів».  Лики чотирьох тварин, про яких йдеться в пророчому видінні пророка Йехезкеля (Єзекіїля), не слід зображувати на одному полотні або в одній скульптурній групі, щоб ніхто не прийняв це за зображення вищих світів, що розкрилися пророку в його баченні. Заборонено зображати також ангелів або серафимів.  І це заборонено навіть в тому випадку, якщо зображення призначені для прикраси (а не для поклоніння їм). Ця заборона поширюється тільки на опуклі зображення, а на плоскі, як, наприклад, вишивка на полотні або малювання фарбами, - не розповсюджується. Деякі авторитети поширюють цю заборону також і на горельєфи (опуклі скульптурні зображення) (Шулхан Арух, Йоре Деа, 141).

Важливо зрозуміти, як можна й потрібно ставитися до зображення. Якщо до картини або скульптури відноситись як до шедевру мистецтва або того, що може прикрасити міську площу, то заборона на їх створення не накладається. Але якщо той чи інший твір розглядається як предмет ідолопоклонства, то його ні в якому разі не можна створювати, продавати або дарувати. Ідолом називається те, що людина вважає таким, і якщо хтось поставить цеглину й почне поклонятися їй - цеглина стане ідолом, і нею не можна буде користуватися ні для яких цілей.

Якщо ж красива статуя стане прикрасою міста, вона буде бажаним гостем.

... Єврейске образотворче мистецтво за інтенсивністю свого розвитку не може конкурувати з неєврейським (особливо епохи Відродження). Розвиток художньої творчості обмежували не тільки положення закону, скільки весь уклад єврейського життя у вигнанні, туга за батьківщиною, яку мало хто бачив, відчуження від навколишньої дійсності, злидні й погроми.

Крім того, любов до Тори і її заповідям привела до того, що весь творчий потенціал єврейського народу був спрямований на створення коментарів до священних текстів, які самі по собі досить часто є високою поезією, а талант майстрів реалізувався у прикрасі синагог і створенні предметів, призначених для виконання заповідей: корони для Тори, указки для читання, коробочки для пахощів наприкінці суботи, підставки для суботніх свічників, ханукії і тощо.

Доцільно навести різні міркування з приводу можливості зображувати. Рав Штаінзальц пише в своїй праці «Роза з тринадцятьма пелюстками» наступне:

«Одним з постулатів, під впливом яких сформувався єврейський ритуал служіння Всевишньому, була абсолютна заборона на створення статуй і масок, що відповідає Другій з Десяти основних заповідей Всевишнього.

Іудаїзм забороняє створювати зображення, які можуть бути використані в ритуальних цілях.  Ця заборона поширюється не тільки на образи лжебогів або інших об'єктів ідолопоклонства - не дозволяється зображати, в будь-якій формі самого Бога та його ангелів, а також створювати статуї людей.

На перший погляд, ця заборона відображає тільки принципове протистояння ідолопоклонству в будь-яких його проявах, виражене у відмові від матеріального зображення Божественного в будь-якій формі. Однак, щоб глибше зрозуміти сенс цієї заборони, слід звернутися до мови пророків, бо в ній з особливою силою відбилася властивість святої мови уникати абстрактних образів, віддаючи перевагу конкретним символам».

Проте не можна не відзначити, що існував цілий ряд єврейських художників XVIII, XIX і XX століть, які вели суворо релігійний спосіб життя й створювали шедеври станкового живопису. Найяскравіші приклади - це художники М. Готліб і М. Оппенгейм. Скульптор Марк Антокольський також залишався все життя віруючим євреєм.

І, нарешті, слід розрізняти закон і звичай. Єврейський народ з тих чи інших причин протягом століть створював свої внутрішні правила й обмеження, які слід розглядати як усталені звичаї, але не як непорушний закон. Так, наприклад, незважаючи на відсутність заборони на зображення людини, тварин, птахів і рослин, в єврейських будинках періоду Другого Храму не знайшли жодної мозаїки або фрески, які містили хоча б один з цих елементів.

Цьому є історичне пояснення. Перший Храм був зруйнований через ідолопоклонство, і тому в період повернення з Вавилону були вжиті всі заходи, щоб уберегти народ від самої можливості поклонятися ідолам. Однак після руйнування Другого Храму такі заходи стали неактуальними, і в синагогах II-III ст. ми зустрічаємо зображення і людей, і ангелів, і знаки зодіаку. Наприклад, у ІІ столітті до н.е. за часів Макавеїв, коли багато євреїв не могли встояти перед елліністичною традицією, також існували певні обмеження на зображення на противагу еллінської традиції.

Та й тепер багато сучасних ортодоксальних євреїв відмовляються фотографуватися, тому що це, нібито, створює зображення. У середньовіччі в неєврейському середовищі образотворче мистецтво значною мірою було церковним, нічого подібного в іудаїзмі не було.

Довгий час вважалося, що єврейського образотворчого мистецтва в давнину не існувало, проте єврейські класичні тексти це спростовують (книги Шмот (П'ятикнижжя), Невіім (Пророки), Мелахім, Кетувім (Писання), Діврей  Хаямім (Книги Хронік).

Ряд сучасних відкриттів трактує цю проблему в зовсім новому світлі. Перше за призначенням (для експонування) зібрання пам'яток єврейської культури (юдаїки) з'явилося в 18 столітті в місті Брауншвейг. Колекціонував предмети придворний єврей Ал. Давид і заповів помістити їх у будівлі синагоги.

Розділи юдаїки в загальноісторичних і художніх музеях з'явилися в 19 столітті (наприклад, Єврейський зал в Луврі, Париж). Як правило, вони складалися з експонатів з розкопок біблійних місць в Ерец Ізраель (Землі Ізраїлю). Увагу до єврейського мистецтва привернула виставка єврейських обрядових предметів, які зібрав австрійський композитор Йоган Штраус, що відкрилася в 1887 році в Парижі.

Всі ці музейні експозиції складалися з археологічних та етнографічних матеріалів і жодного сумніву в тому, що це «єврейське мистецтво» не виникало. Проте визначити «єврейство» таких видів образотворчого мистецтва, як живопис, графіка, скульптура і, навіть, фотографія - завдання досить складне.

Емансипація євреїв Європи після Великої французької революції дала світу багатьох чудових художників-євреїв, але це само по собі не означало виникнення єврейського мистецтва. І, тим не менш, європейське образотворче мистецтво, в тому числі, українське образотворче мистецтво кінця 19-го початку 20-го століть, важко уявити без художників-євреїв, так само як і образотворче мистецтво України останніх десятиліть.

Середовище, яке могло б живити єврейське мистецтво, стало поступово зникати вже понад сто років тому, зникали носії «ідішкайт» (світ культури мови ідиш).

Навіть художники Культур-ліги, заснованої в Україні в 1918 році, головною метою якої було підтримувати ідею національного культурного будівництва, вже жили й формувалися в нових умовах і здебільшого працювали в руслі сучасних течій, загальних для багатьох країн Заходу, національне витіснялося з їх творчості. Тому перехід художників Культур-ліги на позиції авангарду був цілком закономірний.

Ідеологи Культур-ліги сформулювали завдання: «Не просто дати «переклад» сучасної загальнолюдської цивілізації» на ідиш, а внести в неї свій «єврейський елемент», «нові напрямки пошуку», новий своєрідний ритм творчості».

Якщо говорити про художників-євреїв України, розглядати їх творчість у відриві від європейського образотворчого мистецтва взагалі і образотворчого мистецтва України зокрема неможливо.

Величезний пласт в образотворчому мистецтві України складають художники-євреї, в творчості яких не можна знайти нічого єврейського, якщо не брати до уваги походження автора. Їх вважають українськими художниками, вони долучені до художніх процесів України і вони віддавали й віддають свій талант і сили тій країні, в якій живуть. Чи можна віднести творчість цих майстрів до «єврейського мистецтва», питання дуже непросте й дуже важливе.

Однак, існує думка, що все мистецтво, створюване євреями - це єврейське мистецтво. Чи так це, чи ні, але спадщина цих художників заслуговує на увагу мистецтвознавців і істориків мистецтва, у сферу інтересів яких потрапляє «єврейське мистецтво», інакше їх дослідження було б неповним.

В експозиціях, у фондах музеїв України, в приватних колекціях знаходяться роботи художників-євреїв і художників інших національностей, що створювали твори на єврейські теми. Робота над дослідженням і описом таких колекцій тільки починається.

Важко говорити в теперішньому часі про «національне єврейське мистецтво», про «єврейських художників». Можна назвати імена деяких майстрів, які більш-менш виразно заявляють про своє єврейство за допомогою своїх творів.

Чи багато є українських художників-євреїв, які присвятили свій талант єврейському життю, єврейській історії, єврейській традиції. До того ж, біблійні сюжети або навіть сцени з життя єврейського народу (хоч і в значно меншому ступені) зустрічаються не лише в творчості єврейських художників. Протягом довгого часу євреї були відірвані від своєї традиції, а зараз, маючи реальну можливість залучення до духовної і матеріальної культури свого народу, лише деякі поспішають скористатися цією можливістю.

Доля художника-єврея завжди була досить нелегкою: і на рубежі ХІХ-ХХ століть, коли почав зароджуватися інтерес до єврейської темі, і в період перед І Світовою війною, і в роки існування СРСР, і в пострадянський період. Єврейська тема здавна була малопопулярна. Імена більшості художників, які одними з перших почали роботу над національною темою, незаслужено забуті, творча спадщина багатьох з них безслідно зникла.

При всій удаваній нечисленності єврейських майстрів початку ХХ століття, імена деяких увійшли в історію образотворчого мистецтва, їх внесок в світову культуру унікальний. Це вони привернули увагу до «єврейської темі» в образотворчому мистецтві, до творчості єврейських художників, як до одного з проявів національного життя.

До того ж їм потрібно було терпляче долати опір не тільки чужого оточення, а й нерозуміння одноплемінників. Багато з них було вихідцями, з штетлу (містечка), де розраховувати на визнання глядача не доводилося, так само як і на інтерес міської єврейської інтелігенції, яка в більшості своїй прагнула до асиміляції. Чи варто дивуватися тому, що багато художників-євреї, цілком свідомо уникали єврейської теми, при тому цілком усвідомлюючи все багатство єврейської традиції.

Імена художників, що наполегливо працювали над національною темою, і проклали шлях у цьому напрямку наступним поколінням, тепер мало кому відомі: Мойсей Маймон (1860-1924) - живописець, дійсний член Російської Академії мистецтв, був одним з найвідоміших художників того часу, багато працював над єврейською темою; Ісаак Аскназій (1856-1902) - виходець з глухого єврейського містечка, вже в 14 років звернув на себе увагу й був прийнятий вільним слухачем в Петербурзьку академію мистецтв, навчався в Німеччині та Італії. У 1885 р отримав звання академіка. Ним було створено декілька циклів робіт про біблійну і середньовічну історію євреїв.

Неможливо обійти увагою імена П. Геллера, І. Пена, Л. Пастернака.

Творча спадщина Маймона майже повністю зникла, роботи Аскназія зберігаються в музеях Москви, С.-Петербурга, Ростова, Орла, Одеси, Смоленська.

Ці імена відомі тепер хіба що деяким фахівцям. Творчість цих художників і багатьох інших їхніх сучасників припала на один з найважчих періодів в історії єврейського народу - період погромів і повсюдних гонінь. До кінця ХІХ ст. на території тодішньої Російської імперії з'явилася група професійних єврейських художників. Незважаючи на величезне протистояння оточення, на найжорстокіші антиєврейські закони, вони не могли не реагувати на процеси національного відродження, що активізувалися з кожним днем. Багато в чому їх творчість була основою духовного зростання художників Культур-Ліги, організації, заснованої в Києві в кінці 1917, що відіграла найголовнішу роль в єврейській національній культурі та освіті.

Ще до утворення Культур-Ліги перед І Світовою війною в Парижі виникло творче об'єднання «Макмадім» («Коштовні вироби»), до якого увійшли художники-євреї з країн Східної Європи. Вони прагнули створити «національний єврейський стиль», новий напрямок в єврейському образотворчому мистецтві. У Петербурзі в 1902 р. був заснований «Гурток Художників-євреїв».

Виникненню в Києві Культур-Ліги також передувала діяльність групи художників і письменників, які об'єдналися в Києві в 1910р. навколо художнього видавництва «Kunst Farlag», яке очолював Нахман Майзіль.

Перше десятиліття ХХ століття ознаменовано спробами створення національного образотворчого мистецтва.

У секцію образотворчого мистецтва Культур-Ліги в Києві входили: Ніссон Шифрін, Марк Епштейн, Йосип Чайков, Ель Лисицький, Іссахар Бер-Рибак, Борис Аронсон, Сара Шор, Олександр Тишлер, Ісаак Рабинович та ін. До Московської секції Культур-Ліги відносилися Натан Альтман, Давид Штернберг, Соломон Нікрітін, Марк Шагал.

Для діячів Культур-Ліги було очевидно, що «національне мистецтво» потребує сприятливих умов. Вони добре усвідомлювали, що єврейські художники є, однак сприятливы умови для розвитку «національного мистецтва» так і не з'явилися, підйому єврейського мистецтва немає. Діячі Культур-Ліги припускали залучення художників до «синтетичної» культурної діяльності організації, прагнули допомогти художникам перейнятися єврейською (ідішистською) культурою, «вивести художню думку на органічно єврейські творчі шляхи».

Ідеї літераторів, що писали на ідиш, знайшли підтримку у художників-євреїв, що вчилися в студії М. Мурашка і в Художньому училищі.

Об'єднання «Культур-Ліга» декларувала три основні напрямки діяльності: «На трьох стовпах стоїть Культур-Ліга: на єврейській народній освіті, на єврейській літературі та на єврейському мистецтві».  Представники всіх наведених вище об'єднань і груп явно не планували йти шляхом етнографічних або антропологічних особливостей, основна ідея - єврейський спосіб життя, єврейська самоідентифікація.

Багато художників-євреїв активно вливалися в нові художні течії. По всій видимості, перехід художників Культур-Ліги на позиції авангарду цілком закономірний, тому що майже всі вони пройшли через студію Олександри Екстер, а вона була, безсумнівно, лідером в новаторському образотворчому мистецтві Києва. Крім того, єврейські майстри 20-их років зробили спробу відійти від етногафічності попередників, при тому, що образність їх творів наповнена змістом.

На початку ХХ століття Мартін Бубер писав, що «...національне мистецтво потребує грунту, з якого воно виросте, і в небі, до якого воно прагне (...) національний стиль потребує однорідного суспільства, на яке воно спирається і для якого воно існує!». Однак, необхідно відзначити, що не в Ерец Ісраель, де в 1906 році була заснована Школа «Бецалель», можна було спостерігати зародження національного стилю, національного спрямування в образотворчому мистецтві, а, як раз, на території Східної Європи (зокрема України, Росії, Білорусі) в перші десятиліття ХХ-го століття художниками-євреями була зроблена спроба створення національного єврейського образотворчого мистецтва.

Мистецтво вимагає свободи вираження, а яку свободу тврчості можна було очікувати від представників народу, який тисячоліття жив в розсіянні, в умовах майже повсюдного гноблення й переслідування, від народу, який підпадав під вплив, проникнення, тиск інших культур, від народу, у якого в діаспорі, практично, не існувало таких форм культури, як станкове образотворче мистецтво.

Навряд чи можна і потрібно пояснювати відсутність інтенсивного розвитку єврейського станкового образотворчого мистецтва протягом століть забороною створювати зображення, які накладалися єврейськими законами, з побоювання, що ці зображення можуть стати предметами поклоніння.

Насправді єврейський закон, Галаха, накладає мінімальні обмеження на художню творчість. Гальмували, приглушали розвиток пластичних мистецтв не стільки традиції, скільки сам спосіб життя євреїв у вигнанні, відчуження від історичної батьківщини, бідність, гоніння, утиски.

Читаючи ТаНаХ, можна переконатися, що і в давнину євреям не було чуже почуття прекрасного: досить звернути увагу на опис облаштування Скинії Завіту, на опис будівництва Храму, палацу царя Соломона, опису храмового начиння. Однак, очевидно, що естетичне переживання для віруючого єврея неможливо без переживання релігійного.

В останні десятиліття національні устремління отримали повну свободу. Чи сприяє це створенню національного мистецтва - поки сказати важко. Проте, спроба визначити, що це таке «єврейське образотворче» мистецтво?» ніякого відношення до «єврейського шовінізму» не має. І якщо вже час від часу виникало таке питання, то, щонайменше, спроба пошуку відповіді цілком доречна.

Художник іноді змушений вибудовувати своє ставлення до власної творчості відповідно до реальності. А реальність останніх десятиліть така, що, так чи інакше, творчість художників-євреїв безпосередньо з єврейською традицією зв'язати нелегко.

В останні роки виставки творів єврейських художників в музеях і галереях України експонуються досить часто. З'явилися зібрання творів образотворчого мистецтва, сформовані за принципом національної приналежності авторів. Чи буде це сприяти поверненню художників-євреїв до єврейських коренів, до єврейської традиції покаже час.

Твори художників-євреїв становлять досить значну частину фондів Національного музею України, періодично в залах Музею організовуються виставки робіт сучасних художників-євреїв.

Ірина Климова, Зав. Музеєм Шолом-Алейхема

Музей Шолом-Алейхема

Контакти

© Sholom-Aleichem Museum - Kyiv

При повному або частковому використанні матеріалів сайту Музея Шолом-Алейхема посилання/активне посилання на проект обов'язкове