|
ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МІСТА КИЄВА |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Єврейське срібло Синагогальне образотворче мистецтво і, зокрема, виробництво обрядових предметів з дорогоцінних металів існує з античних часів. Протягом багатьох століть єврейські ювеліри створюють унікальні твори прикладного мистецтва, які поповнюють скарбницю не тільки єврейської, а й світової культури. Їх твори давно стали предметом колекціонування. Єврейська ювелірна справа існує як цілісне явище зі своїми загальними внутрішніми закономірностямі й суперечностями, безпосередньо пов'язаними з культурними та релігійними процесами в житті народу. Для відправлення синагогальних і домашніх обрядів єврейські ювеліри створюють безліч предметів з різноманітних металів - золота, срібла, бронзи, латуні. Але самим улюбленим матеріалом єврейських майстрів завжди було срібло. Ті, хто працював по сріблу, становили самостійний цех. За часів римського панування в Єгипті в Олександрійській синагозі вони сиділи окремо від золотих справ майстрів. Численні обрядові предмети зі срібла створювались як у євреїв-сефардів, так і у євреїв-ашкеназів. Вони відрізняються за формою, манерою декорування, але служать одній ідеї – виконувати вимогу «хідур міцва» - піднесення, звеличення, прикраса заповіді, тобто предмет, який використовується в літургії, повинен бути зроблений з надзвичаною майстерністю. На обрядових предметах, як правило, немає випадкових елементів декору. Складна символіка зображень, різноманіття сюжетів ілюструють єврейські священні тексти – ТаНаХ (юдейська Біблія) і Талмуд, і, так чи інакше, пов'язані з храмової символікою. Єрусалимський Храм був центром релігійного, державного й культурного життя євреїв Ерец-Ісраель - багато євреїв Юдеї та й інших країн прагнули здійснити сходження туди хоч раз на рік. Після того, як Храм був зруйнований в I ст.н.е. в якійсь мірі його правонаступницею стає синагога. Якщо до руйнування Храму синагога була «будинком зборів», то після його руйнації стала «домом молитви». Єрусалимський Храм з реального перетворюється в духовний центр спрямованості кожного релігійного єврея. Пам'ять про Храм, всебічна духовна наближеність до нього стали основою синагогальної літургії. Центр богослужіння - це головна святиня єврейського народу – сувій Тори. Сувій вшановують, обряджають за допомогою предметів, які створювали єврейські майстри. Найчастіше ювеліри спеціалізувалися виключно на створенні обрядових предметів. Всі прикраси Тори мають символічне значення. Протягом століть склався певний набір аксесуарів сувою. Корона Тори (кетертори) - одна з основних прикрас. Традиція прикрашати Тору короною, виникла, мабуть, в епоху середньовіччя. Форма корони не була суворо визначеною. Найчастіше зустрічаються триярусні кетертори, прикрашені карбованим орнаментом: литими фігурками левів, що символізують царствену велич, силу; оленів, що в талмудичній традиції символізують богобоязливість і віру; орлів, грифонів. У декорі часто зустрічається зображення Скрижалей, зодіакального циклу, менори. За формою, декоруванням, композицією деталей, розмірами корони Тори різних ювелірних європейських шкіл відрізняються одна від одної. Корону, створену московськими майстрами легко відрізнити від твору берлінських або варшавських ювелірів. Високим рівнем майстерності, багатством орнаментики відрізнялися корони Тори Житомирської ювелірної школи. Рімонім (з давньоєврейської - гранати) - навершя для стрижнів, на які навивається сувій (сефарди називають їх «тапухім» - яблука). Перша назва стержня «амуд» (тобто стовп) покликане нагадувати про священні стовпи, що були споруджені царем Соломоном перед Храмом. Він їм навіть дав імена «Яхин» та «Боаз». При описі цих стовпів згадуються прикраси у вигляді плодів граната. Тому навершя мали найчастіше саме цю форму. Форми рімонім досить різноманітні. Наприклад, пара рімонім, зроблена турецьким ювеліром у 19 ст., мають форму турецького перцю, а рімонім, виконані невідомим майстром у другій половині ХІХ століття з міським клеймом Москви зроблені у вигляді триярусної корони, прикрашеної рослинним орнаментом і фігурками грифонів. Однак, перш за все рімонім має утримувати сувій на стрижні. Таси або щити Тори (торашілди) - щитки-закладки для швидкого знаходження потрібної глави у сувої. Як правило, багато декоруються. Цілий ряд тасів, створених майстрами різних ювелірних шкіл, можна назвати шедеврами декоративного образотворчого мистецтва. Одяг Тори. У євреїв-ашкеназів сувої Тори одягаються в покривало або сорочку. Тобто, у м’який одяг. У євреїв-сефардів жорсткі футляри для сувоїв Тори робляться з металів, в тому числі зі срібла, майстрами-ювелірами. Яди (у формі руки з витягнутим уперед пальцем) - указки, що застосовуються для читання сувою, являють собою руку з витягнутим пальцем на стрижні. Стрижень, як правило, прикрашався будь-яким орнаментом із використанням єврейської символіки. Безліч найрізноманітніших предметів була необхідна для проведення свят як в синагозі, так і домашніх обрядах. Ханукальні світильники. Щорічно євреї святкують Хануку. Колись дев’ятирожковий ханукальний світильник мала кожна єврейська родина. Ханукії були не тільки в синагогах, але й в оселях. Тому вони здавна були предметами масового виробництва. Форма Ханукії зазнала впливу усіх стилів, які панували на територіях, де жили євреї діаспори. Ханукіі були пристосовані як для масла і гніту, так і в більш пізній час створювалися світильники, в які вставлялися свічки. В епоху Другого Храму ханукії робилися з каменю або глини. Починаючи приблизно з ХIII століття на території Європи ханукальні світильники виготовлялися з металу. Приблизно з ХIV ст. в ханукіях з металу з'являється задня стінка, яка служить не тільки для того, щоб за допомогою прикріпленого до неї гачка лампу можна було підвішувати, а й рефлектором, що підсилює світіння полум'я. Совівони - дзиги, якими діти так люблять грати не тільки в ханукальні дні, є також, як і лампа, неодмінним атрибутом свята Ханука. Часто робилися зі срібла. Бсамім (Годес) - шкатулки для пахощів, які має кожна релігійна сім'я. Їх використовують для проведення обряду Авдала, що відокремлює суботу і свята від звичайних буденних днів. Пахощі, що зберігаються в Бсамім, своїм запахом мають веселити душу, яка сумує, проводжаючи день суботній. Весь тиждень до наступного Шабату єврей буде пам'ятати аромат свята. Традиція використовувати Бсамім відома з ХII століття. Протягом століть створювались скриньки для пахощів найрізноманітніших форм: баштообразні, грушоподібні, що мають форму квітки. Завжди багато декорувалися. Мезузи (дослівно «одвірок») - футляр, в який вкладено написаний на пергаменті текст молитви - неодмінна приналежність кожного єврейської оселі. Мезузи роблять з різних матеріалів, але переважно зі срібла. У єврейській традиції використовується велика кількість предметів зі срібла: менори і суботні свічники, келихи для Кідуша (благословення), футляри для сувоїв Рут і Естер, футляри для тфілін, оклади для Священних книг, блюда для проведення свята Песах (кеари), шкатулки для етрогів шкатулки для весільних подарунків, весільні персні, канделябри й люстри, жіночі ювелірні прикраси, портсигари та ін. Найдавніші єврейські предмети з срібла дійшли до нас з раннього Середньовіччя. Великі колекції єврейських обрядових предметів зберігаються в багатьох музеях світу. Багато старовинних обрядових предметів досі використовуються під час служби в синагогах. Символіка зображень на предметах залишається незмінною аж до наших днів. Унікальність єврейського ювелірного мистецтва - в різноманітності самобутніх шкіл. Фахівці, як правило, відзначають надзвичайно високий рівень професіоналізму і майстерності єврейських ювелірів. Складна й різноманітна єврейська символіка. Базується єврейська символіка на книгах Танаху (юдейська Біблія), текстах Талмуду, Кабалі (втаємниченому містичному єврейському ученні). Розписи старих синагог України, зображення на єврейських обрядових предметах, рельєфи єврейських надгробних пам'ятників вражають не тільки різноманіттям сюжетів, але, дуже часто, і майстерністю виконання. Цілком очевидно, що прикладне єврейське образотворче мистецтво не просто існувало, а й успішно розвивалося протягом століть. Навряд чи майстрів, що створювали не тільки самі предмети, а й зображення на них, можна назвати аматорами. Роботи єврейських ювелірів, каменерізів, живописців, що створювали настінні розписи синагог, увійшли до скарбниці світового образотворчого мистецтва. Твори єврейських майстрів минулих століть надихали не одне покоління єврейських художників. Вони створювали дивовижні зображення, якими можна захоплюватися, але дуже непросто проникнути в складний світ їх символіки. Цілком ймовірно, основна мета символу допомогти «розгадати» прихований сенс, але, найчастіше, символ сам по собі є таємницею, загадкою. Неправильне трактування символу може направити абсолютно неправильним шляхом. Проникаючи в таємницю єврейської символіки, розумієш наскільки мудра єврейська Традиція. Символ є певним орієнтиром, але необхідно зрозуміти походження символу, основну ідею, що в ньому закладено. Цілком зрозуміло, що в короткій розмові неможливо відповісти на всю низку нескінченно виникаючих питань. Реалії нового життя по-різному віддзеркалювалися у свідомості людей протягом століть, на них нашаровувалися проблеми народу, який перебував у вигнанні. Його біль і мрії знаходили своє вираження в новій символіці, схильній до впливу інших народів, але не відірваній від свого коріння. Центральним сюжетом символки Тори є Храм. Книги пророків – це розповідь про духовний світ, про принципи управління матеріальним світом, про роль людини, про хід історії, події якої ведуть до вдосконалення людства. Вся єврейська філософія випливає з того, що було відкрито пророкам, але не вміщає в себе всю глибину їх світосприйняття. Пропонуємо деякі тлумачення юдейських символів. Лев - Ар'є - Божественне світло (ор - світло, йе - вказує на ім'я Всевишнього). Він, проникаючи всюди, наближає до Бога. Це потужний потік, що сходить зверху, вимогливий до матерії, і намагається її перетворювати. Він руйнує все, що не відповідає ідеалу, тобто може бути і вогнем, що руйнує матеріальні форми, які, через людські вади, стають нездатними висловити духовний світ. Можна сказати, що лев - символ сили, що піднімає вгору до духовного світу. Це підняття, як правило, болісне, так як пов'язано з відмовою від звичних матеріальних форм, застарілих понять, спокійного способу життя. Не випадково лев - символ коліна Ієгуди, коліна, яке присвятило себе вивченню Тори, готового заради неї відмовитися від матеріальних благ, частина наділу якого - пустеля. Ієгуда вимогливий, він не приймає ніяких неточностей, ніяких відхилень. І це відображено у властивості лева: він лякає тварин, панує над ними, він може розірвати жертву на частини. Мудреці в Талмуді (звід трактатів, що містять основні положення усної Тори) розвивають цей образ, і кажуть, що вогонь, який спускається на жертовник і який потім горить на жертовнику - має форму лева. Бик - протилежність лева. Це сила, що рухається на землі й намагається розкрити її потенціал. На бику орють, м'ясо бика придатне до їжі. Він уособлює матеріальну силу, яка не руйнує, а перетворює. Це - образ Йосефа (одного з братів Ієгуди) - перетворювача Єгипту, що ставив перед собою мету виправити світ не за допомогою вивчення Тори, а шляхом досягнення соціальної справедливості й виконання простих заповідей, що надав Творць. Цей шлях небезпечний тим, що, йдучи по ньому, легко забути про мету й перетворити існування в самоціль, бажання радіти створеному світу та втратити духовність і вдячність Творцю. Зображення дерева підкреслює велич Тори. Тора названа Деревом життя. Часто на Арон а-кодешах (шафа для зберігання сувоїв Тори) можна побачити зображення птахів, тварин, всіляких плодів - це спроба розповісти про різноманіття світу, нагадування про Ган Єден (Рай). На обрядових єврейських предметах дуже часто зображується боротьба між левом та єдинорогом. Це дуже складний символ, який потребує детального пояснення. Лекція «Символіка єврейських зображень» дає значно більше можливостей для розповіді. Національне мистецтво формується в середовищі народу. Для всебічного розгляду проблеми єврейського образотворчого мистецтва організовуються численні семінари та конференції. До участі в дискусіях запрошуються мистецтвознавці, вчені, художники. Як правило, розглядаються різні позиції: національно-етнологічні, культурологічні, мистецтвознавчі. Ірина Климова, завідуюча Музеєм Шолом-Алейхема (філія Музею історії Києва)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
© Sholom-Aleichem Museum - Kyiv |
|
|
|
При повному або частковому використанні матеріалів сайту Музея Шолом-Алейхема посилання/активне посилання на проект обов'язкове |
|
